Психолого-педагогічна реабілітація дітей з психофізичними вадами

                                                                      

Відповідно до законодавства з метою створення умов для здобуття освіти в системі загальної середньої освіти функціонує мережа спеціальних загальноосвітніх навчальних закладів для дітей, які потребують корекції фізичного та/або розумового розвитку: шкіл, шкіл-інтернатів, навчально-реабілітаційних центрів, навчально-виховних комплексів, об’єднань для дітей глухих, зі зниженим слухом, сліпих, зі зниженим зором, розумово відсталих, з порушеннями опорно-рухового апарату, із ЗПР, з тяжкими порушеннями мовлення.

З 1 січня 2006р. уведено в дію Закон України «Про реабілітацію інвалідів в Україні», яким визначено, що спеціальні загальноосвітні навчальні заклади для дітей, які потребують корекції фізичного та/або розумового розвитку, є складовою системи реабілітації дітей-інвалідів та забезпечують якість реабілітації (абілітації) відповідно до державного стандарту у галузі освіти.

Реабілітація в школі (школі-інтернаті) носить комплексний характер і забезпечується поєднанням спеціального педагогічного (колекційного), психологічного, медичного супроводу (лікувально-відновлювальні, лікувально-профілактичні заходи).

Основними завданнями психологічного супроводу дітей в спеціальному закладі, що потребують психофізичної корекції, є:

1.             Недопущення появи у хворої дитини психопатологічних рис особистості під впливом особливих умов її розвитку.

2.             Компенсація наявних дефектів шляхом активізації аналізаторів зберігання.

3.             Стимулювання позитивного ставлення до дефекту, прагнення перебороти його, віри в можливість такого подолання і свідомої активності.

4.             Зміцнення вольових рис дитини, її заспокоєння.

5.             Проведення просвітницької роботи щодо особливостей цього контингенту дітей і формування вимог до них.

6.             Раннє виявлення дітей з відхиленнями у розвитку, їхня своєчасна діагностика і профілактика вторинних нашарувань.

7.             Оптимізація спілкування дитини з однолітками, батьками, педагогами.

8.             Заохочення до вияву особистісних пізнавальних інтересів дитини, її самостійності.

9.             Допомога у створенні умов для продуктивного просування дитини по обраному нею шляху відповідно до вимог оточення.

10.         Допомога в самостійному творчому опануванні системи відносин зі світом і самим собою.

11.         Розробка і впровадження певних форм і методів роботи як умов успішного навчання й розвитку дитини.

Дотримання і виконання цих завдань допоможе зберегти і зміцнити психічне здоровя дитини, компенсувати наявні в неї відхилення в пізнавальній та емоційно-вольовій сфері, успішно соціалізувати дитину.

Виходячи з вище поданих завдань психологічного супроводу, основними завданнями психолого-педагогічної корекційно-реабілітаційної роботи в школах-інтернатах є:

1. Розвивати комунікативні навички і вміння дітей з особливими потребами, виховувати позитивні моральні риси через ознайомлення з правилами і нормами поведінки в групі та в громадських місцях у процесі спільної діяльності з метою профілактики дезадаптації. Формувати навички відповідальної поведінки.

2. Навчати взаємодії з іншими шляхом виконання вправ етичного типу за допомогою методів арт-терапії (казка, малюнок, музика) та моделювання життєвих ситуацій.

3. Сприяти створенню ситуації психоемоційного комфорту, знімати нервово-психічне напруження через навчання рухливих ігор, психогімнастичних та ритмічних вправ, аутогенного тренування. Коригувати тривожність, агресивність, імпульсивність. Формувати здорові установки на життя і діяльність.

Відхилення в розвитку і поведінці дітей залежать і обумовлені багатьма факторами і умовами. Але, незважаючи на їх різноманітність, в основі всіх відхилень лежить тільки одна особливість: порушується рівновага між дитиною і середовищем і наступають труднощі аж до неможливості пристосування до звичних вимог цього середовища. Тому саме через це дітей з різними відхиленнями в поведінці часто називають «непристосованими», «неадаптованими».

Умови, за яких виникає необхідність в психолого-педагогічній реабілітації:

1. Соціально – економічні.

При порушенні психічної рівноваги, при обмежених здібностях людина не в змозі повноцінно включитися в суспільно корисну працю. У дітей це виражається в неуспішності в навчанні і у відсутності результатів виховного впливу і розвитку. Взагалі розвиток дітей і підлітків є неповноцінним, коли він не забезпечує їм необхідну підготовку до життя! Діти і підлітки з порушеннями і відхиленнями в поведінці, хоча і з нормальним розумовим розвитком, не в змозі пристосуватись до вимог суспільства. Більше того, при перших же порушеннях поведінки і при відсутності правильної і достатньої реабілітації, вони нерідко збиваються з правильного шляху, легко здійснюють антисуспільні вчинки, в результаті чого перед суспільством виникають нові, ще більш серйозні проблеми, які вимагають прийняття рішень, спрямованих на усунення протизаконних вчинків.

2. Психологічні.

Занижена працездатність в дитячому і юнацькому віці, коли відбувається найбільший інтенсивний розвиток людини, тягне за собою невиправну шкоду фізичного і психічного розвитку, так як ін. не є автоматичним процесом, що здійснюється сам по собі, а реалізується при активній і дієвій участі  і прояві самого індивіда.

Відхилення в розвитку призводять до «випадання» дитини із соціального та культурно обумовленого освітнього простору: грубо розривається зв'язок із соціумом, культурою як джерелом розвитку.

Порушується зв'язок батька і дитини на ранніх етапах, оскільки дорослий носій культури не може, не знає, яким чином передати дитині з порушеннями в розвитку той соціальний досвід, який кожна дитина, котра має фізичні можливості нормально розвиватися, здобуває без спеціально організованих додаткових і специфічних засобів, методів, шляхів навчання. Стосовно дитини з порушеннями психофізичного розвитку перестають діяти традиційні способи розв'язання освітніх завдань на кожному віковому етапі.

Відтак, для дитини з порушеннями розвитку потрібні особливі форми організації освітнього середовища. яких не потребує дитина з нормальним розвитком.

При відсутності можливості проводити реабілітацію, можуть виникнути додаткові розлади, не пов’язані з самим відхиленням від норми. Можуть розвинутись стани постійної тривожності і пригніченості, реакції страху, почуття неповноцінності, що, в свою чергу, понижує працездатність людини, а нерідко призводить до більш серйозних розладів психіки.

Питання психолого-педагогічної реабілітації потрібно розв’язувати комплексно. В цьому повинні приймати участь різні спеціалісти: психологи, педагоги, дефектологи, а, коли це необхідно, і невропатологи і психіатри.

Найбільш розповсюджене поняття «реабілітація» вживається в медицині. Але організм людини в цілому, як соматопсихічна єдність, в несприятливих умовах потребу не тільки біологічного, але й психічного відновлення. Тому існує й психологічна реабілітація, спрямована на відновлення психічних функцій. Однак вона здійснюється  в процесі тривалих і систематичних педагогічних впливів. Тож таким чином психологічна реабілітація завжди є психолого-педагогічною, яку ще називають перевихованням.

Завданням психологічної реабілітації є створення рівноваги в психіці й поведінці дитини, що відповідає нормі, тобто поведінці і розвитку психіки, що адекватні віку дитини і середовищу, в якому вона живе. Кінцева мета психологічної реабілітації – включення й інтегрування поведінки індивіда у відповідності з вимогами нормального життя.

Зусилля сучасної психолого-педагогічної реабілітації спрямовані саме на створення системи методів і засобів відновлення організму з врахуванням всієї складності порушень в розвитку дітей, які разом з тим доступні для здійснення в звичайних умовах при наявності керуючої допомоги зі сторони психологів, педагогів, лікарів, батьків.

Відхилення  в розвитку дітей залежать і обумовлюються багатьма умовами і факторами. Але, якими б різноманітними вони не були, в основі всіх їх лежить одна лише особливість: порушується рівновага між дитиною і середовищем, і наступає утруднення аж до неможливості пристосування до звичайних вимог цього середовища.

При порушенні психічної рівноваги, при обмежених властивостях людина не в стані повноцінно включитися в роботу. При наявності важких порушень вона стає тягарем для рідних і всього суспільства; при більш легких – не може задовільно справлятись зі своїми обов’язками в сімейному, професійному і суспільному житті. У дітей це виражається в неуспішності в навчанні і відсутності результатів виховного впливу і розвитку.

Людина, якій не вдалось відновити свої духовні сили і здібності, може ще більше поглибити свій психофізичний стан. При відсутності можливості проводити реабілітацію, можуть виникнути додаткові розлади, не зв’язані з самим відхиленням від норми: тривожність, страхові реакції, почуття неповноцінності і т.д.

Діти з психофізичними вадами часто мають проблеми в емоційно-вольовій сфері, оскільки їх стан поєднується з несприятливими впливами середовища. І  часто  з такими дітьми необхідна тривала, дуже наполеглива виховна та корекційна робота, успіхи і результати якої приходять, хоча і дуже повільно. Звичайно, степінь таких можливостей в цьому відношенні різна, так як фактори, що викликають відхилення, завжди багаточисельні і, як кожний з них окремо, так і у сукупності, складні.

Зі сторони дорослих необхідна увага і спостережливість, тактовність, вимогливість і систематичний контроль, щоб втрутитись, коли треба і як треба. Неможна дозволяти закріплюватись негативним реакціям у дитини, так як це робить повернення до норми дуже важким процесом.

Реабілітація має найбільше можливостей в позитивній результативності, коли її починають проводити якнайраніше. Це пояснюється тим, що дитина ще легко піддається впливу і легше в таких випадках активізувати її внутрішні сили для подолання вад в психічному розвитку. Але справжня реабілітація буде тоді, коли дитина стане активним учасником цього процесу і коли реабілітація починається рано: чим раніше почнеться лікування, тим швидше прийде ви здоровлення, звичайно, при умові постановки правильного діагнозу і призначення відповідного лікування.

Як хворі діти, так і діти з різними психофізичними порушеннями, потребують не тільки лікування, але й навчання і підготовки до оволодіння спеціальними вміннями, навичками, знаннями, щоб пристосуватися до життя у світі. Без такої підготовки ці діти приречені на інвалідність і стають важким тягарем для сім’ї і суспільства. Відповідно, основою метою психолого-педагогічної реабілітації є допомога хворій дитині відновити свої можливості для розвитку, формування її як повноцінної особистості шляхом спеціальних впливів і відповідних умов.

Раніше було негативне відношення до реабілітації – її вважали недоречною, а хвору дитину – приреченою на загибель. В давнину під час найбільшого розквіту еллінської і римської культур психічне і фізичне захворювання вважалось важкою карою для людини, а хворих вважали плямою і тягарем для суспільства. Відношення до хворої дитини було не просто зневажливим, але й жорстоким. Платон писав: « Потрібно було законам заборонити турбуватися про тих, хто родився з недоліками». Навіть Сенека казав: « Не гнів, а розум наказує відділити здорові частини від таких, які можуть їх зіпсувати».

Християнська ж мораль змінює відношення до людини з психофізичними вадами. Вона говорить про те, що потрібно допомагати хворим і страждаючим. Зараз хворому допомагають не тільки позбутися страждань, але і дати йому можливість відновити працездатність і допомогти досягнути повноцінного розвитку і прояву своєї особистості.

Сучасне відношення до хворої дитини змінилось, що пов’язано з розвитком нейропсихології і нейрохірургії і розуміння того, що поступова, систематична система реабілітаційних засобів просто необхідна.

Психолого-педагогічна реабілітація охоплює всі форми систематичних впливів на хвору дитину, що існують в області виховання і навчання, і здійснюється на основі принципів і методів медичної психології і лікувальної педагогіки.

Успіх відновлення організму дитини залежить від: детального знання соматичних, фізичних і психічних змін у дитини, тобто необхідно знати її можливості сприймати впливи з оточуючого середовища; необхідно достатньо знати ефект різних психолого-педагогічних впливів і вміти правильно їх використовувати на практиці.

Значну увагу слід приділяти формуванню й підтримці мотивації щодо участі у корекційних заняттях за рахунок врахування інтересів дітей, добору цікавих і доступних завдань, використання прийомів позитивного заохочення, стимуляції прагнення до подолання труднощів і саморозвитку, підтримки віри у власні можливості.

Тому варто дотримуватись ряду умов для здійснення корекційно-реабілітаційної діяльності.

Умови успішної корекції психічного розвитку:

1.         Ранній початок корекційної роботи.

2.         Комплексний підхід до здійснення корекційної роботи.

3.   Добір і поєднання відповідних видів діяльності в навчальному процесі та організації дозвілля.

4.   Підтримка активності та інтересу дитини до виконуваної справи.

А формуючи стратегію психореабілітаційного впливу, доцільно керуватися такими засадами:

I          . Критерієм необхідності впливу є виявлення відхилень, що загрожують нормальному віковому розвитку дитини.

2.Обсяг і вибір послідовності реабілітаційних заходів залежить від ступеня виразності порушень.

З.Вибір адекватної форми психореабілітаційної роботи.

4.Гнучкість реабілітаційної тактики.

5.Поєднання індивідуальних, групових і сімейних форм роботи. (Принцип активного залучення найближчого соціального оточення дитини до участі в корекційній програмі)

6. Спрямованість на закріплення й перерозподіл впливу в реальне соцільне середовище.

7.Конфіденційність — матеріали, отримані під час корекційно-реабілітаційної роботи, не можна розголошувати і спрямовувати на шкоду дитині.

8.Суб'єктність інтервенції, забезпечення особистісного підходу: дитині надають право вибору подальшого напрямку впливу.

9.Системність і комплексність корекційних, профілактичних і розвивальних завдань.

ІО.Пріоритетність корекції каузального типу (звернення до причин вади)

11. .Діяльнісний принцип корекції.

12.Принцип ефективності корекційної роботи.

ІЗ.Принцип персоніфікованої відповідальності за адекватність корекційної роботи.

Психолого-педагогічна реабілітація дітей з психофізичними вадами здійснюється на базі динамічного функціонального зв’язку між збереженими елементами особистості і медико-педагогічними впливами. При наданні відповідного впливу потрібно педагогу і психологу враховувати:

1)      основні індивідуальні особливості, структуру особистості, патологічні зміни у хворої дитини;

2)      які основні розлади психіки у хворої дитини, що підлягають виправленню шляхом проведення психологічної і виховної роботи;

3)      на яких позитивних сторонах особистості хворої дитини і залишкових можливостях можна буде будувати впливи;

4)      які стимулюючі фактори – психологічні і виховні способи, можуть бути найбільш результативними в процесі колекційної роботи з кожною дитиною;

5)      в якості основного завдання – динамічне прослідковування стану психічних процесів в ході психолого-педагогічної реабілітації;

6)      необхідність в тривалому проведенні вправ не тільки по відношенню до порушених психічних функцій, але й всієї особистості.

Психолого-педагогічні впливи, які можна використати при відновленні хворих дітей, дуже різноманітні, але все ж таки можна об’єднати їх в кілька основних розділів:

1. Правильна організація життя дітей, тобто режим дня. Правильний режим дня регулює і регламентує впливи оточуючих на дитину: якщо такий режим відсутній – порушується сон, стають болючими маніпуляції і т.п. Це порушує спокій хворої дитини, який необхідний в процесі відновлення.

2. Організація відповідних занять та ігор.

3. Правильне відношення до хворої дитини.

4. Усунення шкідливих для хворої дитини впливів.

Засоби психолого-педагогічної реабілітації

1.   Правильна організація життя дітей - режим дня.

Дотримання режиму дня представляє собою оптимальну організацію життя дитини на протязі доби при забезпеченні ритмічного задоволення основних життєвих потреб - в їжі, відпочинку і зв'язку з оточуючим середовищем. Режим дня створює фізіологічні і психологічні передумови для поступового відновлення порушень. За правильного режиму, який повинен враховувати співвідношення харчування, сну і відпочинку, здійснюється врівноваження організму з оточуючим середовищем.

Режим      необхідно узгоджувати з відповідним режимом лікування кожної дитини, тобто його потрібно складати індивідуально з урахуванням стану хвороби.

2.     Організація відповідних занять та ігор.

Дитина - активна і діяльна істота, навіть якщо вона хвора. Тому потрібно організовувати спеціальні заняття та ігри, які повинні відповідати можливостями них дітей та їх індивідуальній психічній витривалості. Різні види занять та ігор потрібно проводити по певній системі, чергуючи їх за рівнем складності.

Один із ефективних засобів активізації пізнавальної діяльності психічної активності дітей - музика, яка сприяє розвитку мовлення, розширює кругозір, світогляд, сприяє фізичному вихованню, образотворчій діяльності. Сприймання музики пов'язане з розумовими процесами і одночасно впливає на їх розвиток: вимагає уваги, спостережливості, кмітливості. Відповідаючи на запитання дорослого після того, як прозвучав музичний твір, дитина здійснює перші порівняння й узагальнення. Музика викликає виникнення в уяві нових образів, стимулює дитину до пізнавальної активності, створює позитивне емоційне тло, допомагає їй орієнтуватися в найближчому довкіллі, розвиває вольову і рухову сферу.

При проведенні занять та ігор необхідно дотримуватись певних умов і вимог: не втомлювати і не обтяжувати, прагнути отримати швидкий видимий ефект при даному виді діяльності, потрібно часто вносити різноманітність заняття, не допускати тривалої і втомлюючої для дитини зосередженості, дотримуватись гігієнічних умов, ігри повинні бути дозованими, доступними, стимулювати до дії.

Крім сюжетних ігор, великий відновлюючий, реабілітаційний і корекційний ефект мають також ритмічні ігри, так як ритм сприятливо впливає на емоційну сферу.

3.     Правильне відношення до хворої дитини.

Кожний, хто вступає в контакт і хворою дитиною і доглядає за нею, повинен мати відповідні знання і вміння, такт; знати, як потрібно поводити себе з нею. Хвору дитину потрібно оберігати, але в деяких моментах їй необхідно виставляти чіткі вимоги, звичайно з врахуванням її можливостей. Неправильне відношення дорослого до дитини обтяжує і ускладнює її психічний та емоційний стан, поглиблює відчуття неповноцінності. Дорослий повинен усвідомлювати наявність відхилень в психічному і фізичному розвитку дитини, давати можливість чергувати сон і дозвілля, оберігати від ізоляції, бути уважним і комунікабельним, терплячим, відкритим, поважати дитину як особистість, не дивлячись на наявність вади.

4.       Усунення шкідливих для хворої дитини впливів(зовнішніх та внутрішніх): матеріальні нестатки, стосунки між дорослими в сім’ї, ізольованість сім’ї, ставлення оточуючих до дитини та сім’ї в цілому тощо.